ВИДИ МЕДУ та лікування за видами

Цілющі властивості меду визначаються його сполукою більш ніж з 200 різних компонентів. Основними складовими є вуглеводи, переважно моносахариди: фруктоза і глюкоза. Вміст кожного з них коливається в залежності від сорту меду від 30% до 42%, звичайно з перевагою більш коштовної фруктози. Обоє моносахаридів легко всмоктуються в кров з кишечника навіть при відсутності в останньому ферментів, що перетравлюють вуглеводи. Причому надалі фруктоза засвоюється з крові працюючими клітинами без участі інсуліну, що дозволяє використовувати мед у лікувально-профілактичному харчуванні при цукровому діабеті.

По змісту ферментів мед займає одне з перших місць серед продуктів харчування. Мед багатий діастазою (сприяє розщепленню крохмалю до дисахаридів), інвертазою (сприяє розщепленню дисахаридів до моносахаридов), каталазою (сприяє розщепленню перекису водню), ліпазою (сприяє розщепленню жирів). Особливо великою активністю діастази відрізняється гречаний мед, а також мед, зібраний улітку. Весняний мед відносно бідний цим ферментом.

Великий інтерес являє собою фермент каталаза. Він складається з високомолекулярної білкової частини і 4 гемів (залізопорфіринів). Біологічною функцією каталази вважається розщеплення надлишкове перекису водню, що утворюється в клітинах, що є сильною клітинною отрутою. Чим активніше працюють клітини, тим більша кількість перекису водню в них утворюється. Збільшується кількість перекису й у процесі детоксикації ксенобіотиків різноманітної сполуки на цитохромах.

Містяться в меді і вільні амінокислоти. Загальний зміст білка в меді в середньому близько 1%, в основному за рахунок невеликої домішки пилка, що попадає в нектар при переробці його молодими бджолами. Попадає пилок у мед і при подальшій переробці стільників, що містять в осередках пергу, залиту зверху медом. Оскільки солодкий смак меду не сприяє активізації травлення в шлунку, виробленні соляної кислоти і пепсину, що знаходяться в меді низькомолекулярні білки можуть у незміненому вигляді попадати в кишечник. При наявності запалення вони можуть всмоктуватися в кровоносне русло, стаючи алергеном. Зменшити алергенні властивості меду, але при цьому з утратою частини лікувальної дії можна попереднім нагріванням меду вище 60°С і подальшим відстоюванням.

Мед містить майже всі мікроелементи, необхідні для нормальної життєдіяльності людського організму: залізо, магній, фосфор, сірку, кальцій, хлор, калій, натрій, цинк, фтор, бор, вісмут, барій, кобальт, кремній, марганець, молібден, стронцій, хром. Мед темного фарбування містить більше мінеральних солей, головним чином заліза, міді, марганцю, і тому вважається більш цінним для організму і частіше використовується при лікуванні анемій.

Визначаються в меді і значні кількості вітамінів групи В (за винятком В12 як і в багатьох продуктах, що містять значні кількості вуглеводів) і каротину, що істотно підсилюють сумарний лікувальний ефект. Причому на відміну від інших джерел вітамінів (овочі, фрукти, листова зелень, лікарські рослини й ін.) кількість їх при тривалому збереженні практично не зменшується.

У меді містяться й органічні кислоти (яблучна, винна, лимонна, молочна, щавлева, бензойна й ін.), а також пігменти, біогенні стимулятори, а також сполуки з антибактеріальною активністю. Він віднімає вологу в бактерій, що унеможливлює їхній подальший розвиток. Містяться в меді і продукти секреторної діяльності слинних залоз бджіл, що володіють бактерицидною активністю. Ці речовини зберігають від псування основний продукт харчування бджолиної родини - мед. При вживанні меду як продукту харчування з лікувальною метою він володіє згубною дією на патогенні мікроби в організмі людини. Крім того, мед є концентрованим розчином цукрів (вміст води всього 17%). Навіть у середовищі з 50% вмістом вуглеводів (а в меді їх близько 80%) бактерії розмножуватися не здатні.

При збереженні меду на світлі (у тому числі й електричному), а також при нагріванні вище 60°С багато властивостей меду губляться. Особливо це стосується його антибактеріальної активності. Однак навіть тривале, протягом багатьох літ збереження меду в темному прохолодному місці сприяє збереженню його цілющих властивостей.

У зв'язку з наявністю невеликої кількості ефірних олій і алкалоїдів мед володіє легким збудливим ефектом. Особливо ефективно впливає він на нервову і кровоносну системи. Ще в Древній Греції мед застосовували як "напій молодості" і давали його атлетам під час Олімпійських ігор.

В залежності від виду меду може бути  різноманітне його застосування. Так, при захворюваннях верхніх дихальних шляхів краще використовувати мед з лаванди, липи, що володіють надійною відхаркувальною, антибактеріальною, бронхолітичною дією. При нефриті, циститі і пієлонефриті — мед із плодових культур, тьмяна, акації, каштана - рослин, що поліпшують функції бруньок. При захворюваннях органів травлення і печінки - використовують степовий мед, а також мед, зібраний з м"яти, кульбаби, чебрецю, гречки, соняшника. Степовий, лісовий мед, зібраний з різних медоносів, а також мед з лаванди, чебрецю і м"яти краще допомагає при серцевих захворюваннях, а з гречки (з огляду на найбагатший набір макро- і мікроелементів) - при захворюваннях органів кровотворення.

Зібраний бджолами мед з різнотрав'я - у лісах, лугах, полях, у гірських умовах має більш виражену загально-стимулюючу дію. Вживання такого меду по 50 г у день у чистому чи вигляді з різноманітними сумішами уже протягом 1-2 міс. приводить до значного поліпшення загального стану, нормалізації сполуки крові, підвищенню змісту гемоглобіну, тонусу серцево-судинної системи, швидкому відновленню сил, підвищенню імунітету.

Для збагачення меду флавоноїдами, каротиноїдами й іншими біологічно активними речовинами можна безпосередньо перед вживанням змішувати його з овочевими чи плодовими соками (буряковим, морквяним, лимонним, виноградним, і ін.)

При простудних захворюваннях мед є універсальним лікувальним засобом. Він є джерелом простих цукрів, при повному розщепленні яких утворюються нетоксичні сполуки — вуглекислий газ і вода. Мед є гарним джерелом енергії. Прийом меду з гарячими рідинами (вода, молоко, соки й ін.) сприяє появі потогінного ефекту і зменшенню інтоксикації кишечнику навіть при відсутності в останньому ферментів, що перетравлюють вуглеводи. Причому надалі фруктоза засвоюється з крові працюючими клітинами без участі інсуліну, що дозволяє використовувати мед у лікувально-профілактичному харчуванні при цукровому діабеті. (6)

У свіжозібраному меді зберігаються до деякої міри і лікувальні властивості рослин, з яких він зібраний. Акумулюються в меді і мікроелементи, засвоювані рослинами з ґрунту. Тому кожен сорт меду має свої терапевтичні властивості, що змінюються також і в залежності від регіону, у якому він отриманий.

Акацієвий (білоакацієвий) мед — належить до одних з найкращих сортів. У рідкому вигляді прозорий, при кристалізації (засахарюванні) стає білим, дрібно­зернистим, нагадуючи сніг. Акацієвий мед містить 35,98% глюкози і 40,35% левульози. З нектару, зібра­ного з 1 га запашних квітів білої акації (Robinia pseudacacia L.), бджоли виробляють 1700 кг меду.

Бавовниковий мед — ясний і тільки після кристалізації стає білим, має своєрідний аромат і ніж­ний смак. Звичайно швидко кристалізується і тоді стає майже білим і дрібнозернистим. Бавовниковий мед міс­тить 36,19% глюкози і 39,42% левульози. Мед, зібраний бджолами з листків (позаквіткових нектарників) бавовника, за смаковими властивостями нічим не відріз­няється від меду, зібраного з великих квіток бавовника (Gossypium L.). З 1 га квітучого бавовника бджоли збирають 100—300 кг меду. В результаті перехресного запилення бджоли підвищують урожайність бавовника на 40—56%.

1 Левульоза (фруктоза) є найсолодшим сахаром у природі: в 1,7 раза солодша від сахарози — цукру, що добувається з цукрових буряків і цукровбї тростини, і в 2,5 раза солодша від глюкози.

Барбарисовий мед — золотисто-жовтого ко­льору, приємного аромату і ніжного солодкого смаку. Бджоли енергійно переробляють нектар з квітів ягідно­го куща барбарису звичайного ( Berberis vulgaris L.) на мед. Цей кущ заввишки 3 м, росте в західній, серед­ній і південній частинах Радянського Союзу і широко культивується як цінний кровоспинний засіб.

Буркуновий мед — належить до чудових пер­шосортних медів і відзначається високими смаковими якостями. Цей мед ясно-янтарного або білого кольору з дуже тонким приємним ароматом, що нагадує запах ванілі. Буркуновий мед бджоли збирають з яскраво-жовтих квітів буркуну лікарського або жовтого. Буркуновий мед містить 36,78% глюкози і 39,59% фруктози. Для лікувальних цілей ви­користовують квітки і листя буркуну (трава буркуну — Herba Meliloti), а також готують мелілотовий (зелений) пластир. З нектару, зібраного з 1 га дикоростучого буркуну, бджоли переробляють 200 кг меду, аз 1 га культурного буркуну — 600 кг.

Вербовий мед — золотисто-жовтого кольору, при кристалізації стає дрібнозернистим, набуває кремо­вого відтінку, має добрі смакові якості. Бджоли енер­гійно збирають його з квітів різних деревних порід вер­би і кущових порід лози (Salix), яких нараховується близько 170 видів.

Вересовий мед — бджоли роблять його з нектару дрібних рожевих квіток вічнозеленого гіллястого куща вересу звичайного (Calluna vulgaris Satisb.). Вересовий мед темного, темно-жовтого і червоно-бурого кольору, з слабким ароматом, приємним або терпким гіркуватим смаком. Цей мед дуже тягучий, повільно кристалізується.

Волошковий мед — зеленувато-жовтого кольору, має приємний аромат, що нагадує запах мигдалю, і своєрідний, трохи гіркуватий присмак. Волошка синя, або польова (Centaurea cyanus L.), є чудовою медоносною рослиною.

Гарбузовий мед — золотисто-жовтого кольору, з приємними смаковими якостями. Досить швидко кристалізується. Бджоли роблять його з нектару квітів гарбузів (Cucurbita pepo L).

Гірчичний мед — золотисто-жовтого кольору, після кристалізації набуває жовтувато-кремового відтін­ку. Гірчичний мед бджоли збирають з великих жовтих і квітів білої гірчиш (Sinapis alba L.).

Гісоповий мед — за своїми органолептичними властивостями належить до першосортних зразків. Бджоли роблять його з нектару темно-блакитних квітів; і лікарської та медоносної напівкущової рослини гісопу (Hyssopus officinalis L.), який трапляється в дикому стані в Середній Азії, в Криму, на Кавказі, Алтаї і т. д. Розводять гісоп для добування ефірного масла і як цінний медонос на пасіках.

Горобиновий мед — червонуватого кольору, з сильним ароматом і хорошими смаковими якостями. Бджоли роблять цей мед з нектару квітучої горобини (Sorbus aucuparia L.)

Горошковий мед—бджоли збирають його з квітів горошку тонколистого (Vicia tenuifolia Roth.), що росте в Сибіру, їв степових місцевостях. Цей мед прозорий, має тонкий аромат і смак.

Гречаний мед — від темно-жовтого з червонува­тим відтінком до темно-коричневого кольору. На від­міну від інших сортів меду має своєрідний аромат і специфічний смак. При кристалізації перетворюється в кашкоподібну масу. Деякі дегустатори відзначають, що при вживанні в їжу гречаного меду він «лоскоче горло». Гречаний мед містить 36,75% глюкози і 40,29% леву­льози, а також значно більше білків і заліза, ніж ясні сорти меду. У зв"язку з цим гречаний мед рекомендується приймати при лікуванні від недокрів"я. Гречаний мед зов­нішнім виглядом (кольором) дуже подібний до падевого. Цей мед бджоли роблять з нектару квітучої гречки (Fagopyrum esculentum), якою в самій тільки

Дудниковий мед — бджоли збирають його з квітів дудника лікарського (Archangelica officinalis Hoffm.), дуже поширеного в Радянському Союзі. Дуд­никовий мед має приємний аромат і смак.

Евкаліптовий мед — має неприємні смакові властивості, але високо ціниться, бо застосовується в народній медицині для лікування туберкульозу легень. Літературні дані відносно лікувальних властивостей евкаліптового меду при туберкульозі суперечливі: одні автори (Л. Гданський) вихваляють їх, інші (Н. Ільїн) вважають значення їх перебільшеним.

Бджоли виробляють цей мед з нектару великих по­одиноких квітів з численними тичинками вічнозеленого дерева — евкаліпту круглого (Eucalyptus globulus Labill.), який культивується переважно в субтропіках.

Враховуючи, що евкаліптове масло та інші фарма­кологічні речовини містяться не в квітах евкаліптових дерев, а тільки в листі, можна вважати встановленим, що думка про важливе медичне значення евкаліптового бджолиного меду не обґрунтована.

Еспарцетовий мед — золотисто-жовтого ко­льору, дуже ароматичний і має приємні смакові якості. Бджоли роблять його з нектару рожевих або червоних квіток багаторічної кормової рослини еспарцету посів­ного або виколистого (Onobjrychis sativa Lam. — О. viciaefolia Scop.).

Знітовий мед — прозорий, з зеленуватим від­тінком, при кристалізації стає білим у вигляді снігових крупинок, а іноді у вигляді сметанкоподібної або сало­подібної маси. При нагріванні стає жовтим. Знітовий мед має ніжний аромат і приємний смак. Бджоли роб­лять його з нектару красивих лилово-червоних квітів зні­ту, аби іван-чаю (Epilobium angustifolium L.).

Кам'яний мед — рідкісний і своєрідний сорт ме­ду. Збирають його дикі бджоли,, відкладаючи в розколи­нах кам"яних скель. Кам"яний мед палевого кольору, приємного аромату і смаку. Стільники з медом містять мало воску і являють собою одну кристалізовану речови­ну, яку для вживання доводиться відколювати шматоч­ками, як леденець. На відміну від звичайного бджолино­го меду кам"яний мед майже не липкий і в зв"язку з цим не потребує спеціальної тари, він добре зберігається, не змінюючи своїх якостей протягом кількох років.

За регіональною ознакою, тобто за місцем походжен­ня, називається також абхазьким медом.

Слід згадати ще штучний кам'яний мед, який виготовляли раніше в Башкиріъ з закристалізованого липо­вого меду. В особливих печах із цього меду випаровува­ли вологу, і він ставав настільки твердим, що цілком від­повідав своїй назві. Немає потреби доводити, що з погляду гігієни харчування такий мед втрачав свої найцін­ніші речовини (ферменти, вітаміни тощо).

Каштановий мед — темного кольору, має слабкий аромат і неприємні смакові якості. Бджоли роблять цей мед з нектару квіток красивого каштанового дерева (Castanea sativa Mill.).

Бджоли роблять також мед з нектару дзвоникуватих ліло-рожевих квітів декоративного дерева каштану кінського (Aesculus hyppbcastanum L.).

Кенафовий мед — бджоли збирають його з кенафу (Hibiscus cannabinus L.). Свіжовідкачаний кена­фовий мед жовтуватого, каламутного кольору з дуже не­приємними смаковими якостями.

Кленовий мед— належить до ясних сортів меду з чудовими смаковими якостями. Бджоли енергійно зби­рають його з красивих жовтувато-зелених квітів декора­тивного куща або дерева клена звичайного (Acer plata-noides L.).

Конюшинний мед — вважається одним з най­кращих ясних сортів меду. Цей мед безбарвний, прозо­рий, з дуже добрими смаковими якостями. При кристалі­зації мед перетворюється в тверду білу масу. В коню­шинному меду міститься 34,96% глюкози і 40,24% леву­льози.

Коріандровий мед — має різкий аромат і спе­цифічний присмак. Бджоли охоче збирають його з білих або блідо-рожевих квітів цінної ефіроолійної рослини коріандру (Coriandrum sativum L.), що росте в дикому вигляді в Середній Азії і Закавказзі.

Кульбабовий мед — золотисто-жовтого кольо­ру, дуже густий, в"язкий, швидко кристалізується, з силь­ним запахом і різким смаком. Цей мед бджоли добува­ють з нектару відомого і дуже поширеного бур"яну — кульбаби (Taraxacum officiate auct). Кульбабовий мед містить 35,64% глюкози і 41,50% фруктози.

Лавандовий мед — належить до розряду пер­шосортних медів. Цей золотистого кольору мед, що має ніжний аромат, бджоли роблять з нектару ясно-синіх або голубувато-фіолетових квіток багаторічної ефіро­олійної рослини лаванди (Lavandula vera D. С). Куль­тивується лаванда на Південному березі Криму, на Ку­бані і на Кавказі.

Ластовневий мед — бджоли роблять його з за­пашного нектару дуже цінної медоносної рослини ластовня (ваточника) (Asclepias syriaca L. — A. Cornuti Decsn.).

Ластовневий мед — ясний, з жовтим відтінком, має ніжний аромат і відмінний смак. В жарку суху погоду мед у стільниках настільки згущається, що" дуже важко відкачується навіть при його нагріванні.

Липовий мед — належить до одного з високо­сортних, найкращих сортів меду. Завдяки своїм винятко­во приємним смаковим властивостям високо ціниться. Свіжовідкачаний на медогонці липовий мед дуже запаш­ний, звичайно прозорий, слабко-жовтого або зеленува­того кольору. Липовий мед містить 36,05% глюкози і 39,27% левульози.

У народній медицині липовий мед широко застосову­ють при простудних захворюваннях, переважно як пото­гінний засіб.

Маточниковий мед — бджоли збирають його з синьо-фіолетових квітів однорічної ефіроолійної росли­ни маточника (Dracocephalum moldavica L.), що росте в дикому вигляді на Кавказі, Алтаї, в Українській РСР, Криму та інших районах країни. Маточниковий мед яс­ний, прозорий, має хороший аромат і смак. Маточник є дуже цінною медоносною рослиною, бо містить значну кількість високоцукристого нектару з лимонним запахом. З 1 га квітучого маточника бджоли збирають 290 кг меду.

Мед з квітів собачої кропиви — ясно-зо­лотистого кольору, (що нагадує колір соломи), з легким ароматом і специфічним добрим смаком. Бджоли збира­ють його з блідо-фіолетових квітів собачої кропиви, або серцевої трави (Leonurus Cardiaca L.), яка росте скрізь по пустирях, на звалищах, біля куп сміття тощо.

Мелісовий мед — має чудові смакові якості. Бджоли роблять його з нектару ясно-фіолетових або ро­жевих квітів з сильним запахом меліси, або лимонної м"яти (Melissa officinalis L.

Морквяний мед — темно-жовтого кольору з приємним ароматом. Бджоли роблять його з нектару за­пашних білих квітів у зонтикоподібних суцвіттях дворіч­ної культурної рослини — моркви (Daucus Carota L.).

М'ятний мед — бджоли роблять його з нектару запашних квітів багаторічної ефіроолійної і пряної рос­лини м"яти холодної (Mentha piperita L.). М"ята холодна широко культивується в Радянському Союзі і дає багаті збори доброго меду. Мед із м"яти має янтарний колір і приємний аромат м"яти.

Огірочниковий мед — бджоли виробляють його з нектару великих красивих блакитних квітів огі­рочника (Borrago officinalis L.) (синонім: огіркова тра­ва), який розводиться у нас як цінний медонос і лікар­ська рослина. Огірочниковий мед прозорий,,ясний і має приємний смак. З 1 га квітучого огірочника бджоли зби­рають 200 кг доброго меду.

Ожиновий мед — бджоли роблять його з некта­ру красивих квітів дуже поширеної в СРСР кущової рос­лини ожини (Rubus caesius L.). Ожиновий мед прозорий, як вода, і має приємні смакові якості. З 1 га квітучої ожини бджоли збирають 20 кг меду.

Осотовий мед — білого кольору, приємного аро­мату і смаку. Цей першосортний мед бджоли роблять з нектару, який вони збирають з численних фіолетово-червоних квітів бур"яну — осоту жовтявого (Cirsium oleгасеum Scop.).

Ріпаковий мед — білуватого, іноді жовтуватого кольору, приємного аромату і нудно-солодкий.

Резедовий мед — належить до категорії високо­сортних медів. Винятковим ароматом і приємним смаком може конкурувати з липовим медом.

Рододендроновий мед — має неприємний смак і якщо його їсти, викликає явища отруєння (загаль­ну слабість, головний біль, блювання, непритомність і т. д.).

Синяковий мед — належить до першосортних медів, має ясно-янтарний колір, приємний аромат і дуже добрі смакові якості.