КВІТКОВИЙ ПИЛОК
ЛІКУВАЛЬНЕ ЗАСТОСУВАННЯ  та вживання 

У госпітальних умовах квітковий пилок з лікувальною метою був використаний вперше уперше в паризькій клініці в 1956 р. Ленормгном і Шовеном.

Хімічний склад пилка різних рослин різний. Пилок багатьох рослин містить воду (5— 35%), кремній, сірку, хлор, мідь, кобальт, натрій, залізо, алюміній, кальцій, магній, калій, марганець, фосфор, барій, срібло, цинк, хром, стронцій, молібден, миш"як, кадмій, платину, золото, олово, паладій, вольфрам та ін.

У складі пилка містяться різні білки (7— 30%), у тому числі ферменти (каталаза, амілаза, інвертаза, аденозинтрифосфотаза),вуглеводи, лецетин, гормони, пігменти , коферменти, 21 амінокислота, усі відомі вітаміни (крім В12), дезоксирибоза і інші біологічно активні речовини вуглеводи. В пилку виявлено більш 50 різних біологічно активних речовин, що роблять різнобічну дію на організм людини.

Таким чином, пилок — це природний концентрат усіх необхідних для нормального розвитку організму речовин.

Збір пилка бджолами здійснюється головним чином ранком. Кожну комірку бджоли заповнюють пилком приблизно на 2/3, а зверху заливають медом. Позбавлений доступу повітря пилок за рахунок ферментів слини бджіл і меду піддається шумуванню і перетворюється в так називаний бджолиний хліб — пергу. Хоча бджоли готують пергу з пилка, їх якісний

і кількісний склад не однорідний, відмінність перги від пилка полягає в тому, що складові частини перги легше засвоюються живими організмами (наприклад, бджолами). Відмінність пилка від перги складається ще й у тім, що перга по хімічному складі більш різноманітна. Порівняльний хімічний склад пилка і перги приведений у таблиці.

Таблиця 1

Порівняльний хімічний склад пилка і перги, %
Склад	Пилок	Перга
Білкові речовини (протеїни)	24	22—30
Цукор	18,5	35,0
Жири і жироподібні речовини	3.8	1,6
Молочна кислота й ін.	0,5	3,06
Ферменти	Каталаза, амілаза, інвертаза
Вітаміни	Всі крім В 12	В,В1,C,Д,Е,К
Гормони	Є	Є
Мінеральні речовини	2,5	2,45

Впровадженню пилка і перги в медичну практику сприяв і аналіз результатів обстеження довгожителів у нашій країні академіком Н. Ціціним. Було замічено, що більшість з довгожителів — бджолярі, що щодня вживали пилок і їжу.

У перших роботах вивчалася можливість використання пилка і перги як лікувальні препарати при недостатності білкового харчування і при недокрів"ї.

При прийомі усередину перги в суміші з медом (у відношенні 1:1) поліпшується робота кишечнику і загальний стан організму.

У Німецькій Демократичній Республіці дітям, що бідують у посиленому харчуванні, дають мед разом з вершковою олією, пилком і пергою. У перзі і пилку дуже багато вітаміну А. Недарма пергу в НДР використовують як сировину при промисловому одержанні вітаміну А.

Пилок і перга ефективні при ряді захворювань шлунково-кишкового тракту (наприклад, при колітах), при ендемічному зобі, при неврозах, депресивних станах, безсонні, подагрі.

Але головна дія пилка і перги - загальнотонізуючий ефект. При прийомі пилка і перги підвищується м"язова сила, стимулюється розумова діяльність, поліпшується апетит, підвищується настрій, виснажені хворі швидше поправляються. А тому пилок і перга можуть застосовуватися не тільки як лікувальні засоби, але і як дієтичні продукти, багаті білковими речовинами, вуглеводами, вітамінами і мікроелементами.

Відзначено тонізуючу дію пилка при деяких видах статевої слабості чоловіків.

Дуже корисно пилок впливає на шкіру обличчя, має живильними і властивості, що регенерують, попереджає появу зморщок. В даний час пилок широко використовується в косметиці для виготовлення різних кремів.

Ленорман проводив клінічні спостереження , які переконали його , що пилок робить, виявляє, чинить ефективно діє на ниркові ускладнення, що наступають настають в результаті внаслідок запальних процесів в кишечнику. Той же автор встановив,, що пилок є з"являється, являється хорошим добрим біологічним стимулятором при лікуванні людей, які передчасно постаріли. Були проведені дослідження, які показали позитивний вплив пилку на ліпідний обмін у хворих на атеросклероз.

Щоденний прийом пилку двічі в день перед їжею їдою по чайній ложечці протягом місяця пацієнтами літнього віку з атеросклерозними скаргами надав сприятливий ефект на симптоматику хвороби і на дані лабораторних біохімічних досліджень. Встановлена установлена ясно виражена тенденція до зниження підвищеного холестерину і беталіпопротеїна в сироватці.

Особливо ефективним виявилося лікування пилком хворих, страждаючих аденомічною неврастенією. (2)

МАТКОВЕ МОЛОЧКО
ЛІКУВАЛЬНЕ ЗАСТОСУВАННЯ та вживання.

Відповідно до фармакологічних властивостей маткового молочка найбільш широке й ефективне застосування воно знайшло при лікуванні станів і захворювань, що характеризуються більш загальними порушеннями функцій і нормального тонусу організму. Практика багатьох клінік і дитячих закладів показала, що маткове молочко робить сприятливий вплив при гіпотрофії і розладах травлення дітей.

Результати клінічних досліджень показали: в результаті лікування дітей, хворих на гіпотрофію маточковим молочком, спостерігали поліпшення загального стану, підвищення тургору тканин і збільшення ваги тіла дітей, підвищення емоційної активності.

Маточкове молочко покращує лактацію в матерів-годувульниць, досить швидко відновлює вагу тіла новонароджених.

У книзі про маткове молочко Виттека іЯнчі узагальнені дані семи авторів про його цілющу дію при лікуванні бронхіальної астми.

Биттек і Янчі узагальнили результати декількох дослідників, отримані після застосування маткового молочка при комплексному лікуванні захворювань нервової системи, властивих старечому віку, таких як порушення зрошення мозку без осередкових явищ, розсіяний мозковий атеросклероз з невеликими осередковими поразками, місцеві мозкові порушення, синдром Паркінсона, астенічний невроз, невроз з підвищеною емоційністю, хронічні синдроми без осередкових змін. Лікували 113 пацієнтів, під впливом молочка в 71 % стан покращився, а в 13% перераховані ознаки цілком зникли. Найкраще молочко подіяло на хворих з астенічним неврозом, а слабше — на страждаючих паркінсонізмом.

При порушеннях кровопостачання серця, що супроводжуються хворобливими приступами стенокардії, серцевою недостатністю, застосування маткового молочка зм"якшує ці порушення. Бехтеєва лікувала хворих на стенокардію ліофільним матковим молочком у дозі 10 мг 3—4 рази в день, лікування іншими засобами (валідол, нітрогліцерин, эуфілін, броміди) виявилося неефективним. Тривалість захворювань варіювала від року до 9 років. Після прийому молочка усередину протягом 5—6 днів проявився чітко виражений клінічний ефект: кількість приступів стенокардії почали з"являтися рідше. У 20 хворих після двотижневого курсу лікування вони цілком зникли. Крім того, покращився загальний стан пацієнтів — вони стали більш бадьорими і менш дратівливими, підвищилася їхня працездатність.

Мищенко і Кадисєва проводили клінічні дослідження і з хворими на атеросклероз коронарних судин і мозкових судин зі спастичними проявами. Після прийому 20—30 мг ліофільного молочка протягом 10—15 днів у більшості пацієнтів зникли спазми кровоносних судин, покращилася пам"ять, сон став більш спокійним і тривалим і з"явилася працездатність. Більш виразне поліпшення спостерігалося в хворих з початковою формою атеросклерозу в неврогенній стадії. Також було встановлено зниження цукру в крові (на 20—60 мг).(2)

Маточкове молочко має також лікувальний ефект на людей страждаючих ендартеріозом і атеросклерозом кінцівок. У більшості пацієнтів, які проходили курс лікування прослідковувався гарний результат.

Деякі автори рекомендують комбіноване застосування маткового молочка з іншими бджолиними продуктами — крейдою, прополісом - комплексне лікування хронічних захворювань, при яких поліпшення харчування і відновлення тканин і підвищення нервово-емоційний тонус має істотне значення в процесі видужання.

Деякі фахівці зі шкірних хвороб одержали гарний результат при лікуванні маточним молочком червоних вугрів і кератодерматозних змін. Однак застосування маткового молочка для лікування звичайних чи „юнацьких" вугрів виявилося неефективним. На себорейні зміни жирної шкіри добре діють маски з маткового молочка. Косметичні креми з молочком (3—5%) чи з бджолиними личинками (3%) застосовувалися зі змінним успіхом при осередковій плішивості.(3)

ВІСК
ВИКОРИСТАННЯ ВОСКУ В МЕДИЦИНІ.

Віск — продукт воскових залоз бджіл. Щоб виділяти його, ці комахи повинні вживати квітковий пилок, пергу і мед. З воскових пластинок бджоли будують стільники.

По хімічному складу віск схожий з жирами, але значно багатший і різноманітніший : у ньому міститься більше 300 компонентів.

Перше згадування про "медичне” використанні бджолиного воску зустрічається в єгипетському папірусі Эберса, датованому 1700 роком до н.е. А в 1817 році "Фармакопея Іспана” рекомендувала віск для виготовлення деяких пластирів, а також 17 мазей, 25 цератів і резинолатів, що представляють собою з"єднання смол і жирів.

Бджолиний віск являє собою гомогенну суміш багатьох органічних речовин, кожне з який додає йому специфічні властивості: пластичість, плавкість, зчеплення, блиск, і ін. Точний хімічний склад його не з'ясований. У ньому містяться складні ефіри (70—74%), вільні жирні кислоти (13—15%) і граничні вуглеводні (12— 15%), а також мецирин (ефір пальмітинової кислоти ), церин, невелика кількість вищих алкоголей, вуглеводи. До складу воску входять ароматичні і барвні речовини. За даними французьких дослідників, у воску містяться антибактеріальні речовини. Віск багатий вітаміном Д.

Віск входить до складу пластирів, мазей, кремів, наприклад, усім відомий липкий пластир( містить його) теж. Бджолиний віск добре всмоктується шкірою і надає їй гладкого і ніжного вигляду. Саме тому в косметиці він включається в склад живильних і відбілюючих кремів, які очищають шкіру.

Живильну маску для обличчя можна приготувати з 50 м воску, 70 м меду і соку однієї цибулини білої лілії.

Для відновлення нормальної еластичності шкіри, а отже, видалення зморщок на обличчі рекомендується наступний рецепт: 30 м воску, 30 м меду, 30 м соку цибулі, 30 м соку цибулини білої лілії. Натирати обличчя ранком і ввечері, надлишок знімати чи тампоном просто марлею.

Застосування бджолиного воску в косметичних мазях і масках засновано на змісті у воску значних кількостей вітаміну А, необхідного для нормального розвитку клітин поверхневого епітелію шкіри.

Крім того, віск зовсім нешкідливий. Він входить до складу губних помад, додаючи їм еластичність і щільність.

У фармації і косметиці використовується чистий вибілений віск. Також протизапальні, антимікробні й інші властивості бджолиного воску стали широко використовуватися при лікуванні захворювань верхніх дихальних шляхів запального характеру.

Бджолиний віск в медицині служить основою для виготовлення пластирів, мазей кремів з свічок, які призначаються в дерматології i xipyргії (З.А.Макашвілі 1993; Н.И.Кривцов, В.И.Лебедев, 1993.). В стоматології віск використовуєься для зупинки кровотечі після екстракції зубів (Л.М.Эпельбаум, 1966) В.Шамчур i співавтори (1997) додавали бджолиний віск до складу апіфіторепарату для регуляції травної функції. Не є виключенням i оториноларингологія. Однак бджолиний віск в оториноларингології застосовується рідко, про що свідчать баготочисельні повідомлення в літератур. (Д.В.Береговой 1988; К.Д.Бачу 1983). Причому він призначається не як речовина, а як основа для виготовлення паст для введення в лакуни піднебінних мигдаликів при хронічному тонзиліті, а діючою речовиною є атоній, декаметоксин, прополіс, бджолиний мед. Склад паст різноманітний, але обов"язковим компонентом в них, крім бджолиного воску, є ефір для наркозу (медичний ефір). Так, О.І.Андрійчук (1975) виготовив декаметоксинвоскову пасту, до складу якої входять: бджолиний віск, масло обліпихове або шипшинове, декаметоксин, ефір для наркозу. А.П.Зубович запропонував декаметоксинову пасту, П.М.Дорошенко: прополісно-воскову пас­ту , І.М.Попко виготовив живильно-воскову пасту.  (Дослідження Г.С. Протасевича)

Результати використання лкувальних паст на восковій основі досить високі. За спостереженнями О.О.Гладкова, О.І.Андрійчука, етонієво-воскова паста виявилася ефективним засобом при лікуванні осіб з хронічним компенсованим тонзилітом.(3)

БДЖОЛИНА ОТРУТА.

Бджолина отрута є дуже дорогим лікарським засобом при лікуванні хворих найрізноманітнішими захворюваннями.

Історія використання бджолиної отрути з лікувальними цілями бере свій початок у глибокій давнині. Апітерапія була відома в древньому Єгипті, Індії, Китаї, Греції. З літератури відомо, що Карл Великий і Іван Грозний бджолиними укусами вилікувалися від подагри.

Застосування бджолиної отрути як лікувального засобу у народній медицині було засновано на простих, випадкових спостереженнях. Так, було відомо, що бджолярі рідко хворіють на ревматизм і подагрою. При цьому головними пропагандистами лікування бджолиними укусами були спочатку бджолярі. З XIX століття метод лікування бджолиними укусами став привертати увагу лікарів. У 1864 році професор Петербурзької лісової академії М. І. Лукомський опублікував статті, у якій вказував на користь бджолиної отрути при ревматизмі, подагрі, мігрені й інших захворювань.

У 1888 році австрійський лікар Пилип Терч повідомив про результати успішного лікування укусами бджіл хворих з різними невралгіями і ревматизмом. Крім того, він звернув увагу на те, що хворі на ревматизм слабше реагують на бджолину отруту і легше переносять укуси бджіл, ніж здорові люди.

Перше хімічне і фармакологічне дослідження бджолиної отрути провів професор педіатрії Празького університету Лангер у 1897 році, саме ним в 1915 році був отриманий перший препарат бджолиної отрути. Заслуга поширення апітерапії в нашій країні в дореволюційний час належить лікарю І. В. Любарскому, у радянський час — академіку М. Б. Кролю.

Незважаючи на давнє використання бджолиної отрути в лікувальних цілях, він майже не знаходив застосування в науковій медицині. Це пояснюється хворобливістю укусів і трудностями дозування отрути. В даний час як у нас, так і в інших країнах фармацевтична промисловість випускає цілий ряд очищених препаратів бджолиної отрути, які можна вводити в організм різними шляхами (уколи, утирання в шкіру, інгаляції і т.д.), не піддаючи хворого укусам. Однак вважається, що введення свіжої отрути дає кращий лікувальний ефект, ніж призначення готових препаратів. Тому лікування безпосереднім вживленням застосовується і в даний час.

Більшість препаратів бджолиної отрути не можна приймати усередину, тому що отрута руйнується ферментами шлункового і кишкового соків.

Застосування бджолиної отрути в лікувальних цілях засновано на його протизапальній, протибольовій і десенсибілізуючій дії.

В даний час розроблена методика апітерапії і встановлені основні показання для застосування бджолиної отрути як лікувального засобу. Визначено і протипоказання до апітерапії, тобто відома група захворювань, при яких уведення бджолиної отрути погіршує плин захворювання.

Апітерапія проводиться найчастіше для зменшення болів і запальних явищ у суглобах і в м"язах ревматичного й іншого походження, при невралгіях, бронхіальній астмі, при гіпертонічній хворобі, при мігрені і виразках, при тромбофлебіті, облітеруючому ендартериїті.

Наскільки ефективна апітерапія при перерахованих вище захворюваннях, показують наступні конкретні дані клінічних спостережень.

У клініці 2-го Московського медичного інституту ім. Н. І. Пирогова з 182 хворих на облітеруючий ендартериїт, у комплекс лікувальних заходів яких входила апітерапія отримані гарні результати лікування, і лише в одного хворого в якого далеко зайшло захворювання (наявність гангрени) лікування виявилося безуспішним. Якщо врахувати, що облітеруючий ендартериїт відноситься до числа захворювань, що узагалі важко піддаються лікуванню, то отримані результати апітерапії є дуже хорошими.

Припускають, що механізм терапевтичної дії бджолиної отрути при ендартериїті заснований на дії, що знімає спазм судин, а також болезаспокійливій дії і зменшенні згортання крові.

Найбільш широке застосування бджолина отрута знаходить при лікуванні ряду захворювань суглобів запального характеру. У цьому відношенні бджолина отрута дуже подібна до дії інших лікувальних засобів, які застосовуються при цих самих захворюваннях, — АКТГ (адренокортикотропним гормоном), тобто гормоном передньої частки гіпофіза. Але треба сказати, що бджолина отрута має і ряд переваг перед АКТГ. Наприклад, АКТГ при тривалому застосуванні викликає затримку води в організмі й у такий спосіб сприяє розвитку набряків. Бджолина отрута, навпаки, діє сечогінно. Тривале застосування АКТГ може викликати порушення виділення власних гормонів. Бджолина отрута такою дією не володіє.

При лікуванні бджолиною отрутою в більшості хворих, що страждають захворюваннями суглобів, зменшуються запальні явища і болі, відновлюється рухливість у суглобах. Болезаспокійлива дія настає відразу після лікувальної процедури і тримається від декількох годин до 2—3 діб. Для закріплення ефекту курси лікування необхідно повторювати. Найкращий терапевтичний ефект бджолина отрута робить у тих випадках, коли в суглобах відсутні глибокі анатомічні зміни.

Бджолина отрута при запаленні суглобів знімає гострі болі, значно зменшує запальну реакцію, відновлює рух. (10)

Гарні результати дає апітерапія при бронхіальній астмі. Якщо час настання приступу бронхіальної астми відомо, то бджолину отруту вводять за 1—3 год до приступу. Доза отрути невелика. Апітерапія повинна проводитися обережно, тому що хворі бронхіальною астмою дуже чуттєві до всякого роду подразнення.

Бджолина отрута займає одне з перших місць серед засобів багатих на вітаміни. Після введення бджолиної отрути необхідно відпочити лежачи 20—30 хв.

Хоча апітерапія останнім часом одержала порівняно широке поширення, варто сказати, що механізм дії бджолиної отрути при тому чи іншому захворюванні остаточно не з"ясований.

Відомо, що в лікувальних дозах бджолина отрута позитивно діє на ряд систем і органів. Він розширює капіляри і дрібні артерії, збільшуючи тим самим приплив крові до органів і сприяючи обміну речовин у них. Апітоксин підвищує кількість гемоглобіну і лейкоцитів у крові, зменшує в"язкість і згортання крові і, отже, може бути корисним при порушеннях тромбоутворення (наприклад, при тромбофлебітах). Бджолина отрута зменшує кількість холестерину в крові і, отже, може застосовуватися при лікуванні хворих на атеросклероз. Бджолина отрута має тонізуючий вплив на серцевий м"яз, знижує кров"яний тиск. Під її впливом поліпшуються загальний стан хворого, апетит і сон, підвищується життєвий тонус. Бджолина отрута сприяє зміцненню сил організму, зм"якшує й усуває біль, стимулює вироблення антитіл, збільшуючи опірність організму до інфекцій.

Зниження згортання крові, підвищення кількості гемоглобіну є наслідком прямої дії бджолиної отрути на кров.

Чим більше доза отрути, тим сильніше він знижує згортання крові. Роботами Н. М. Артемова і його учнів в експериментах на найрізноманітніших тваринах установлено, що отрута бджіл, головним чином його фракція , має дію не тільки, на вегетативну (порушуючи проведення нервового імпульсу у вегетативних вузлах), але і на соматичну центральну нервову систему. Під впливом бджолиної отрути змінюється електрична активність різних відділів головного мозку, у тому числі ретикулярної формації головного мозку. Бджолина отрута викликає утруднення проведення нервового імпульсу в центральних синапсах (у місцях контакту нервових клітин між собою).

Лікування бджолиною отрутою може здійснюватися декількома способами: 1) природні ужалення бджолами; 2) внутрішньошкірне введення готових капсульних препаратів бджолиної отрути; 3) втирання мазей, що містять бджолину отруту; 4) інгаляція, тобто вдихання бджолиної отрути; 5) іонофорез, тобто введення бджолиної отрути через шкіру з використанням електрики; 6) електрофорез — уведення бджолиної отрути за допомогою ультразвуку.

Кожний із приведених методів має свої переваги і недоліки.(1)

ЛІКУВАННЯ МЕДОМ:

а)  ЛІКУВАННЯ МЕДОМ ЗА ЙОГО ВИДАМИ.

Цілющі властивості меду визначаються його сполукою більш ніж з 200 різних компонентів. Основними складовими є вуглеводи, переважно моносахариди: фруктоза і глюкоза. Вміст кожного з них коливається в залежності від сорту меду від 30% до 42%, звичайно з перевагою більш коштовної фруктози. Обоє моносахаридів легко всмоктуються в кров з кишечника навіть при відсутності в останньому ферментів, що перетравлюють вуглеводи. Причому надалі фруктоза засвоюється з крові працюючими клітинами без участі інсуліну, що дозволяє використовувати мед у лікувально-профілактичному харчуванні при цукровому діабеті.

По змісту ферментів мед займає одне з перших місць серед продуктів харчування. Мед багатий діастазою (сприяє розщепленню крохмалю до дисахаридів), інвертазою (сприяє розщепленню дисахаридів до моносахаридов), каталазою (сприяє розщепленню перекису водню), ліпазою (сприяє розщепленню жирів). Особливо великою активністю діастази відрізняється гречаний мед, а також мед, зібраний улітку. Весняний мед відносно бідний цим ферментом.

Великий інтерес являє собою фермент каталаза. Він складається з високомолекулярної білкової частини і 4 гемів (залізопорфіринів). Біологічною функцією каталази вважається розщеплення надлишкове перекису водню, що утворюється в клітинах, що є сильною клітинною отрутою. Чим активніше працюють клітини, тим більша кількість перекису водню в них утворюється. Збільшується кількість перекису й у процесі детоксикації ксенобіотиків різноманітної сполуки на цитохромах.

Містяться в меді і вільні амінокислоти. Загальний зміст білка в меді в середньому близько 1%, в основному за рахунок невеликої домішки пилка, що попадає в нектар при переробці його молодими бджолами. Попадає пилок у мед і при подальшій переробці стільників, що містять в осередках пергу, залиту зверху медом. Оскільки солодкий смак меду не сприяє активізації травлення в шлунку, виробленні соляної кислоти і пепсину, що знаходяться в меді низькомолекулярні білки можуть у незміненому вигляді попадати в кишечник. При наявності запалення вони можуть всмоктуватися в кровоносне русло, стаючи алергеном. Зменшити алергенні властивості меду, але при цьому з утратою частини лікувальної дії можна попереднім нагріванням меду вище 60°С і подальшим відстоюванням.

Мед містить майже всі мікроелементи, необхідні для нормальної життєдіяльності людського організму: залізо, магній, фосфор, сірку, кальцій, хлор, калій, натрій, цинк, фтор, бор, вісмут, барій, кобальт, кремній, марганець, молібден, стронцій, хром. Мед темного фарбування містить більше мінеральних солей, головним чином заліза, міді, марганцю, і тому вважається більш цінним для організму і частіше використовується при лікуванні анемій.

Визначаються в меді і значні кількості вітамінів групи В (за винятком В12 як і в багатьох продуктах, що містять значні кількості вуглеводів) і каротину, що істотно підсилюють сумарний лікувальний ефект. Причому на відміну від інших джерел вітамінів (овочі, фрукти, листова зелень, лікарські рослини й ін.) кількість їх при тривалому збереженні практично не зменшується.

У меді містяться й органічні кислоти (яблучна, винна, лимонна, молочна, щавлева, бензойна й ін.), а також пігменти, біогенні стимулятори, а також сполуки з антибактеріальною активністю. Він віднімає вологу в бактерій, що унеможливлює їхній подальший розвиток. Містяться в меді і продукти секреторної діяльності слинних залоз бджіл, що володіють бактерицидною активністю. Ці речовини зберігають від псування основний продукт харчування бджолиної родини - мед. При вживанні меду як продукту харчування з лікувальною метою він володіє згубною дією на патогенні мікроби в організмі людини. Крім того, мед є концентрованим розчином цукрів (вміст води всього 17%). Навіть у середовищі з 50% вмістом вуглеводів (а в меді їх близько 80%) бактерії розмножуватися не здатні.

При збереженні меду на світлі (у тому числі й електричному), а також при нагріванні вище 60°С багато властивостей меду губляться. Особливо це стосується його антибактеріальної активності. Однак навіть тривале, протягом багатьох літ збереження меду в темному прохолодному місці сприяє збереженню його цілющих властивостей.

У зв'язку з наявністю невеликої кількості ефірних олій і алкалоїдів мед володіє легким збудливим ефектом. Особливо ефективно впливає він на нервову і кровоносну системи. Ще в Древній Греції мед застосовували як "напій молодості" і давали його атлетам під час Олімпійських ігор.

У свіжозібраному меді зберігаються до деякої міри і лікувальні властивості рослин, з яких він зібраний. Акумулюються в меді і мікроелементи, засвоювані рослинами з ґрунту. Тому кожен сорт меду має свої терапевтичні властивості, що змінюються також і в залежності від регіону, у якому він отриманий.

Так, при захворюваннях верхніх дихальних шляхів краще використовувати мед з лаванди, липи, що володіють надійною відхаркувальною, антибактеріальною, бронхолітичною дією. При нефриті, циститі і пієлонефриті — мед із плодових культур, тьмяна, акації, каштана - рослин, що поліпшують функції бруньок. При захворюваннях органів травлення і печінки - використовують степовий мед, а також мед, зібраний з м"яти, кульбаби, чебрецю, гречки, соняшника. Степовий, лісовий мед, зібраний з різних медоносів, а також мед з лаванди, чебрецю і м"яти краще допомагає при серцевих захворюваннях, а з гречки (з огляду на найбагатший набір макро- і мікроелементів) - при захворюваннях органів кровотворення.

Зібраний бджолами мед з різнотрав"я - у лісах, лугах, полях, у гірських умовах має більш виражену загально-стимулюючу дію. Вживання такого меду по 50 г у день у чистому чи вигляді з різноманітними сумішами уже протягом 1-2 міс. приводить до значного поліпшення загального стану, нормалізації сполуки крові, підвищенню змісту гемоглобіну, тонусу серцево-судинної системи, швидкому відновленню сил, підвищенню імунітету.

Для збагачення меду флавоноїдами, каротиноїдами й іншими біологічно активними речовинами можна безпосередньо перед вживанням змішувати його з овочевими чи плодовими соками (буряковим, морквяним, лимонним, виноградним, і ін.)

При простудних захворюваннях мед є універсальним лікувальним засобом. Він є джерелом простих цукрів, при повному розщепленні яких утворюються нетоксичні сполуки — вуглекислий газ і вода. Мед є гарним джерелом енергії. Прийом меду з гарячими рідинами (вода, молоко, соки й ін.) сприяє появі потогінного ефекту і зменшенню інтоксикації кишечнику навіть при відсутності в останньому ферментів, що перетравлюють вуглеводи. Причому надалі фруктоза засвоюється з крові працюючими клітинами без участі інсуліну, що дозволяє використовувати мед у лікувально-профілактичному харчуванні при цукровому діабеті. (6)

Б) МЕД В КАРДІОЛОГІЇ.

Застосування меду в різних сумішах при кардіологічних захворюваннях обумовлено декількома причинами

По-перше, запас живильних речовин у міокарді людини усього на 1-2 скорочення. Отже, серце як постійно працюючий орган дуже залежить від ефективного коронарного кровообігу , коливань у крові концентрації живильних речовин (у тому числі і вуглеводів), вітамінів, мікроелементів, кисню. Мед служить джерелом не тільки вітамінів і мікроелементів, білків і амінокислот, але і вуглеводів (фруктози і глюкози).

По-друге, мед містить необхідний для забезпечення скорочувальної здатності міокард та калій.

По-третє, мед містить сприятливі кровотворенню залізо, мідь, марганець і інші мікроелементи. Особливо цінний мед для темного забарвлення, тому що містить відносно більшу кількість мінеральних солей.

По-четверте, прийом меду активізує обмін речовин, стимулює детоксикаційну функцію організму (активізує видільні здатності нирок, печінки, прийнятий з гарячою водою сприяє потовиділенню).

По-п"яте, прийом легкозасвоюючих вуглеводів сприяє посиленню обміну речовин у першу чергу в клітках печінки, активізуючи різні головні біохімічної лабораторії нашого організму.

По-шосте, знаходяться в меді і в значній кількості вітаміни групи В, які покращують обмін речовин у різних органах, і в міокарді, і каротин (провітаміну А), який володіє сильним антиоксидантним, протизапальним, радіопротекторним ефектом, захищає мембрани клітин від окислення. Каротин - надійний засіб проти атеросклерозу судин і запальних процесів будь-якої локалізації і етіології.

По-сьоме, надходження в організм простих вуглеводів, які містяться в меді є активною профілактикою передчасного старіння, розвитку атеросклерозу. Активне всмоктування вуглеводів у кров і їхнє інтенсивне засвоєння забезпечує швидке становлення сил організму після тяжкої фізичної праці і перенесених хронічних захворювань.

По-восьме, вміст у меді більш 50% фруктози обумовлює використання його в регуляції вуглеводного обміну. Мед може використовуватися в у профілактиці і лікуванні цукрового діабету.

Такі різноманітні властивості меду дозволяють використовувати його хворими самостійно в лікувальному харчуванні.

Особливо корисно впливає мед на нервову і ССС, що знаходяться в тісному взаємозв’язку. Невелика кількість ефірних олій і алкалоїдів додає меду легкий збудливий ефект. Прийом меду з теплою водою чинить м"яку заспокійливу дію. При серцево-судинних захворюваннях частіше використовують степовий, лісовий, гірський мед, зібраний з різних медоносів. Такий мед краще використовувати у комплексному лікуванні при різних порушеннях обміну речовин у міокарді (атеросклероз, коронаросклероз, міокардіодістрофія). Мед, зібраний бджолами з лаванди, чебрецю, м"яти краще використовувати для регуляції нервової системи. Мед, зібраний з гречки містить найбагатший набір макро- і мікроелементів, краще застосовувати при порушеннях процесів кровотворення, що супроводжує анемії, а також при порушенні обмінних процесів.

При підвищеннях артеріального тиску, гіпертонічної хвороби змішують по 1 склянці свіжоприготовленого соку моркви, хрону, буряка червоного, меду. До отриманої суміші додають сік 1 лимона. Зберігають у холодильнику. Приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази в день. З метою поліпшити апетит і процеси травлення приймають за 10-20 хв до їжі.

При запорах можна приймати як до, так і 1-1,5 години після їжі і 1 раз на ніч і перед сном.

Регулює рівень артеріального тиску і I мольний квас ("Фітотерапія в Україні", №3-4, 1999). До готового квасу можна додати розтерті ізюм, курагу, волоські горіхи.

При атеросклерозі можна використовувати свіжеприготовлений сік цибулі з медом у співвідношенні 1:2. Приймати по 1 столовій ложці перед їжею. З такою метою краще використовувати цибулю, що має синювате фарбування.

З аналогічною метою можна використовувати і таку суміш. Віджати сік з 10 середніх лимонів, змішати з 1 літром меду і в міру здрібнювання 10 голівок часнику змішувати з отриманою сумішшю. Настояти тиждень в темному прохолодному місці в щільно закупореному посуді. Приймати по 1 чайній ложці перед їжею. Суміш не тільки впливає на стан судин, але зменшує явища дисбактеріозу, перешкоджає відкладенню оксалатів у нирках.

При атеросклерозі на фоні хронічних захворювань печінки (гепатит, холецистит), органів дихання (хронічний обструктивний бронхіт, пневмонія), дисбактеріозу можна використовувати і таку суміш: До 500 м меду додають сік 2-3 лимонів, 1-2 тертих кореневищ хрону. Зберігають у холодильнику в щільно закупореному посуді. Приймають по 1 чайній ложці за 10-15 хвилин перед кожним прийомом їжі.

При явищах атеросклерозу на тлі вираженого дисбактеріозу, зниження апетиту можна використовувати і таку суміш. Хрін і часник співвідношенні 1:2. Приймати по 1 столовій ложці перед кожним прийомом їжі.

При атеросклерозі, що супроводжують запорами можна використовувати суміш порошку трави подорожника великого з медом, скільки візьме (до утворення в"язкої суміші). Приймати по 1 столовій ложці перед їжею. Улітку можна використовувати і свіжі листи подорожника. Їх збирають до появи свічок з насіннями, миють у холодній воді, подрібнюють, змішують з медом. Зберігають у холодильнику. Приймають, як і суміш із сухих листів.

Допоможе мед відрегулювати і стан нервової системи. Людям із флегматичним, меланхолічним темпераментом показаний періодичний прийом в першу половину дня наступного засобу: 50 м порошку какао, по 100 м волоських горіхів, ізюму, кураги ретельно перемішати з 5 ст. л. пшеничних залишків і замісити з 1 кг меду. Приймати по 1 ст. л. наприкінці їжі. При необхідності підсилити тонізуючу дію препарату, какао можна замінити аналогічною кількістю порошку з зерен кави.

Обличчям із сильно збудливим типом нервової системи (холерики) більш доцільно приймати седативні препарати на тлі вітамінних лікувально-оздоровчих напоїв і засобів. Їм більш показаний прийом наступного засобу: узяти по 100 м ізюму, кураги, фініків, пропустити через м"ясорубку, змішати з дрібно стовченими волоськими горіхами і сирими насіннями гарбуза останнього врожаю, 0,5 склянки пшеничних висівок і замісити з медом до одержання густої маси. Зберігати в холодильнику, приймати по 1 столовій ложці 2-3 рази в добу. Людям із сильним, але урівноваженим типом нервової системи (сангвініки) для забезпечення високої працездатності допоможе прийом наступного засобу: по 100 м кураги, ізюму, фініків пропустити через м"ясорубку, змішати з 100м стовчених волоських горіхів, 50 м пшеничних висівок і 5 ст. л. яблучного оцту . Отриману масу замісити на меді до одержання консистенції сметани. Зберігати в холодильнику, приймати по 1-2 столові ложки 1-2 рази в до