Про диво–вулики пасічника Григорія Тестюка з села Малятин Гощанського району, що на Рівненщині, доводилося чути давно, але от завітати на його обійстя та на власні очі побачити процес лікування, якось не випадало. І от нарешті, здолавши маршруткою понад шістдесят кілометрів, потрапила до відомого бджоляра. Григорій Олександрович зустрічає в брилі — як і личить справжньому пасічнику. Нині літо, отож сезон лікування у вуликах у самому розпалі.

У танку — протяги, на пасіці — здоров’я

Ми прямуємо з господарем до старого саду, де «проживають» аж 60 бджолосімей. Диво–вулики відразу привертають увагу не лише величиною — у зріст людини, а й яскравими кольорами. Бджоляр повагом підходить до вулика, відкриває кришку й демонструє облаштування всередині.

— Ось ці дощечки є стелею для бджіл, а для людей ложем, — розповідає, обережно приставляючи їх одна до одної, — щілина між ними має бути не більше 0,4 мм, щоб бджола не могла пролізти та вжалити. Поверх стелиться простирадло, людина роздягається і зручно вкладається, вкривається ковдрою, а тоді кришка вулика зачиняється.

Повітря всередину потра­пляє через сітчані віконечка, аромат від прополісу, пилку аж п’янить, залишається лише спокійно лежати, а кусючі «лікарі» вправно виконають свою місію... Поспавши кілька сеансів у такому вулику, обов’язково відчуєте відновлення сил, а ще всі органи почнуть працювати на відновлення здоров’я, і недуги самі по собі почнуть відступати. Для профілактики вистачить i кількох сеансів, переконує пан Тестюк. Але коли хвороба задавнена, потрібно набагато більше часу. Лежати у вулику для відчуття ефекту потрібно не менше чотирьох годин. Найкраще вночі — коли всі бджоли збираються у вулику.

— Як усе це у вас почалося? — запитую Григорія Олександровича.

— Я все життя прослужив у армії в танкових військах. А в танку скрізь протяги, отож до завершення служби цілий букет хвороб назбирав: радикуліт, остеохондроз. І я почав шукати сам собі лікування. Побачив якось по телевізору передачу про облаштування таких вуликів. Почав аналізувати, що та як, і ось до такого додумався. Із бджолами раніше справи не мав узагалі, хоча і батько, і тесть пасіки мали. Оця, де ми нині знаходимося, покійного тестя, хоча нині вона розрослася. Коли вийшов у відставку, подумав, а чому б не зайнятися пасікою. Оселилися з дружиною тут, на хуторі. Почав літературу читати, новинки різні підбирати та випробовувати. Бджолами займаюся з 1990 року, а вулики–лежаки зробив лише два роки тому. Спочатку випробовував на собі. Коли після сеансу став на ноги, здавалося, зараз полечу, як ті бджоли, — така легкість у тілі була. За ці два роки позбувся всіх своїх болячок.

Повір бджолі!

Секрет лікування залежить від кількох складових. Це, в першу чергу, мікровібрація, що виникає від роботи трудівниць у вулику, сильне біополе комах і фітонциди від бджолопродуктів, а ще температура, адже ці комахи підтримують її у своїх хатинках у межах 36–37 градусів, тобто такою, як і в людському тілі.

— Спершу я запропонував бджолину «терапію» своїй родичці, яка бачила, як ці процедури допомогли мені, — провадить далі пасічник–цілитель. — У неї руки та ноги попухли, ходити не могла, а після кількох лежань у вулику готова була ледь не танцювати. А минулого року, після того, як у програмі «Критична точка» вийшов сюжет про такий метод лікування, ціле літо від бажаючих відбою не було. Були дні, що приймав до 300 дзвінків. Люди приїздили з усіх куточків України — Житомир, Суми, Ялта, Дніпропетровськ, Донецьк, Мелітополь — така широка географія. Переважно доїжджають ті, яким не допомогла офіційна медицина. І ви знаєте, за минуле літо в мене загинуло кілька бджолосімей. Саме в тих вуликах, де лікувалися люди з непростими захворюваннями. Я вважаю, що комахи віддавали свою енергію недужим, а самі гинули.

Переважно всі, хто побував у «вуликах» Григорія Тестюка, повертаються додому задоволені результатом. Бувають навіть справді дивовижні зцілення. Наприклад, Григорій Олександрович розповідає про жінку, яка приїздила з восьмирiчним хлопчиком, нервовим, крикливим, він не говорив i заледве ходив. Коли на третій день перебування дитина покликала «мамо!», в тієї жінки волосся мало не дибки стало. «Недавно вона мені телефонувала, говорила, що хлопчик набагато спокійніший став, краще ходить», — каже пан Тестюк. — А то приїхала жіночка з Полтави: зігнута так, що носом землю могла рити. Розповіла, що вже двадцять років промучилася зі своєю недугою. Побула два дні, наполовину її розігнуло. На радощах зібралася додому, а через кілька днів знову повернулася, ще й подружок своїх привезла». Утім траплялися й такі випадки, коли недужі казали, що «бджолина методика» їм не допомогла. Таких людей Григорій Олександрович нарахував лише троє. «У мене вже весь липень розписаний, бажаючих дуже багато, — каже він і радить тим людям, які планують наважитися на бджолину терапію: — Бджолі треба вірити! А ще — знати, що вона дуже не любить різких запахів, тоді й покусати може, а особливо алкоголю».

ПЕРЕВІРЕНО НА СОБІ    Рецепти здоров’я